Дерева і люди дивно схожі. Народжуються маленькими і зовсім беззахисними. Ростуть, змагаються за краще життя, хворіють і вмирають деколи зовсім молодими. За жорстокими законами живе дика природа. Часто могутні крони затьмарюють життя малим і слабким. Вони не вміють жаліти. Але люди придумали страшніші речі -підлість, злобу, захланність. Цим вони вбивають не лише дерева... Люди, мені страшно серед вас. Я йду туди, де легко дихається і забувається, що на світі є зло. Йду до лісу. Мою Мединю ліси обступили з усіх боків, тому я до них звик так, як хтось до моря, гір, а хтось - до степів. Найзворушливішим ліс буває у травневу пору, в час свого дитинства. Щороку, на свято Юрія, ми з хлопцями плетемо вінки для корів із жовтих квіток калюжниці. А їх повно в цей час буває в урочищі Потоки під лісом. Дерева ж тоді мають таке нове вбрання, як люди на Великдень. Усе оживає і цвіте! І зовсім не зважає на долю торішнього листя, що тліє під ногами. Літом неминуче в наші ліси приходять зливи, громи і спеки. Вони випробовують стовбури на стійкість, знущаються над красою крон. Тому по жнивах дерева шумлять уже змученим листом. А у вересні плачуть росами. Густішає сива мряка, і зовсім пропадає веселість у жовтні. Паде додолу листя з деревини, Паде невпинно, чутно, сумовито, Мов сльози мами, що на гріб дитини Прийшла і плаче, шепчучи молитов, - так писав Іван Франко про цю сумну пору, коли ліс прощається з птахами, а вони з неба посилають свій розпачливий крик. Неминуче приходить зима. Дерева тоді неначе під наркозом. Обвисає худе, голе гілля, деколи порипують, як старі вози, стовбури. Вітер хитає ними, мов п'яними. Іноді іній -найвишуканіший кутюр'є - вдягає дерева. Тоді у лісі казка! Але якось трохи моторошно у цьому пихатому льодовому царстві. Про що тоді мріють дерева? Про весну! З першими сонячними поцілунками, вербовими котиками і рястом. ...От прилетить птаство, і справить воно тоді зимі веселий і голосний похорон. Так є і було віками. З незапам'ятних часів ліси служили людям. У яворових колисках вигойдували наших дідів і прадідів. Яворові скрипки і цимбали водили молодих під вінець. На липових ґринджолах везли воли мого далекого прапрадіда Романа на вічний спочинок. У пишній чи скромній, але дерев'яній труні відходять люди у інші світи. Повітря соснових борів зцілює недуги, лісова ідилія лікує душу. А ми бездушно ліс нищимо. Люди, пожаліймо його!
