Ж и т т я я к ж и т т я!
Синочок телефонує додому:
— Мам, я збираюся одружитися!
Мама: — Ой, чудово!
— Мам, але ти знаєш, проблема в тому, що моя наречена темношкіра...
— Нічого синку, ми не расисти.
— І ще у неї троє дітей і нам ніде жити.
— Не страшно, синку, ви всі чудово поміститеся у нашій затишній однокімнатній квартирі.
— Мам, а як же татко?
— А тата ми поселимо у комірчині.
— Мам, а ти?
— А я зараз піду вдавлюся.
Приходить мама додому, бачить синок відкрив холодильник, дістав пачку з пельменями і так, як вони є,
сирвими і замороженими, їх і їсть.
— Синочок, на ти би хоча б відварив їх, чи що?!
Синочок (шугаючись): — Кто обкурений?!
Лавка. На ній сидить Незнайка (Н). Поруч з боку у бік ходить Цвєтік (Ц).
Ц: — Но на слово "пакля" нельзя придумать рифмы!..
Н (затягуючись "Примою"): — Да до фига!
Ц: — Нет, нет и нет!
Н (спльовує): — Я тебя умоляю!
Н: — Да элементарно!
Ц: — Ну? Пакля!..
Н (зі смачним цинізмом): — Хуякля!!!
Цвєтік непритомніє і падає. Незнайка докурює, підходить до тіла поета, рухає його носком черевика.
Цвєтік розплющує очи.
Ц (зі стогоном): — Ти... ти не поет, Незнайка!.. Не-ет...
Н (ставлячи Цвєтіку ногу на груди): — Да, ты прав. Я не поэт... (із гордістю)... Я - БАРД, БЛЯ!!!
На телебаченні йде американський бойовик. Головний герой розмовляє з товаришем:
— How do you do? — запитує він.
— All right. — відповідає товариш.
Переклад:
— Як ти це робиш?
— Тільки правою.
Зустрілися якось двое старих приятелів. Один іншого питає:
— На як життя?
— Ой, ти знаєш, щось все так паскудно! Просто ніякого просвіту.
— Нічого, ти не переймайся - воно попустить. Знаєш, життя то така річ: смуга темна, смуга світла...
Зустрічаються за тиждень. Перший знову питає:
— Як ся маєш?
— А пригадуєш, ми от то минулого разу стрічалися? То то у мене мабудь була світла смуга...
Авто, за кермом якого сидить блондинка (Б), зупиняє мент (М):
М. — Ваші документи!
Б. — Ой, пробачте, а що це таке?
М. — На... На, це така річ, де є ваша фотографія...
Б. — Ой! Я знаю! — дістає люстерко, 5 секунд дивиться на себе, гарненьку, і віддає люстерко менту.
М. — Вибачте, чому ж ви зразу не сказали, що ви міліціонер.
Двое лежать голі у ліжку, палять... Вона:
— Давай може одружимося?..
Він (затягуюсь, млосно):
— Ти гадаєш, ми кому-небудь потрібні?..
Розмова двох друзів:
— Слухай, я більше так не можу. Воно мене дістало.
— Хто?
— Кошеня, весь час в кімнаті, на килим робить. На я його мордою туди потикаю і у вікно.
— На і що, привчив?
— Так, тепер воно на килим наробить, мордою потикається і у вікно стрибає.
|
