Ялина європейська, смерека Рісеа abies (L.) Karsten (P. excelsa Link.), місцеві назви - ялина, смерека. Високе дерево (25-40 м) родини соснових (Pinaceae) з гостроконусоподібною або пірамідальною густою кроною. Кора сіра або червонуватобура з дугоподібними вертикальними тріщинами або лусками. Молоді пагони зелені з загостреними буруватими бруньками. Хвоя розміщена почергово, шорстка, колюча, чотиригранна (1,3-2,5 см завдовжки), загострена, блискуча, тримається 5-6 (12) років. Чоловічі шишечки видовжено-циліндричні (20-25 мм завдовжки), червонуваті, розміщені на кінцях торішніх пагонів. Жіночі шишечки зеленуваті або малинові (10-15 мм завдовжки), циліндричні, розміщені на кінцях молодих гілочок. Рослина однодомна. Насіння достигає у рік запилення. Стиглі шишки довгасто-циліндричні (10-15 см завдовжки), спочатку зелені або фіолетові, пізніше бурі, повислі, блискучі. Луски дерев'янисто-шкірясті, випуклі, широкі, обернено-яйцеподібні, по краю виїмчасті або зубчасті. Насіння яйцеподібної форми, з гострим носиком, матове, бурувате з світло-коричневим крилом. Росте ялина у верхньому ярусі хвойних і мішаних лісів. Це важлива лісоутворююча порода, зрідка трапляється в другому ярусі соснових лісостанів. В горах піднімається на висоту до 1800 м над рівнем моря. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Запилюється у травні. Поширена в Карпатах, рідше у Прикарпатті, місцями в західному та лівобережному Поліссі, західному і волинському Лісостепу. Заготовляють її в районах поширення. Вона займає 9,9 % державного лісового фонду України. Основні райони заготівель - Карпати та західне Полісся. Широко культивується по всій Україні.
Танідоносна, деревинна, смолоносна, лікарська, медоносна, жироолійна, ефіроолійна, вітамінозна, кормова і декоративна рослина. Кора ялина містить значну кількість (7-16 %) танідів. Екстракт з Ялинової кори є одним з важливих дубителів і розцінюється на світовому ринку майже нарівні з відомим дубителем -- південноамериканським квебрахо. Сировиною для одержання дубильного екстракту є кора ялина. Найбільш придатна для одержання танідів кора ялина у віці від 20 до 80 років. Ялина як танідоносна рослина має перевагу перед іншими рослинами-танідоносами: у неї період достигання деревини збігається з найбільш високим вмістом танідів. Таніди ялини використовують для вичинки важких шкур як у чистому вигляді, так і в суміші з іншими танідами. Деревина ялина білого кольору з слабким жовтуватим відтінком, блискуча. За кольором заболонь не відрізняється від стиглої деревини. Деревина легка, м'яка, добре колеться, порівняно з сосною менш міцна, легша, малосмолиста, проте менш стійка проти загнивання, важче обробляється, бо має велику кількість сучків. Деревина ялини - добра сировина для целюлозно-паперової промисловості (виробництво целюлози, паперу, клейонок, шовку). Це зумовлено високою якістю сировина (довгі волокна, однорідне. забарвлення деревини, яке зберігається тривалий період, менш смолиста і слабо уражується синявою) . У вигляді круглого лісу використовують у житловому будівництві (на крокви), на телеграфні й телефонні стовпи, разом із сосною іде для кріплення шахт, у тесаному вигляді використовується для будівництва барж, човнів, для виробництво бочок під сухі товари, мінеральні масла, рибу, для виготовлення покрівельної дранки, пакувальних стружок. З деревини ялини виготовляють музичні інструменти, меблі, фанеру, яка використовується в літакобудуванні. З деревини ялини виготовляють деталі для ткацьких верстатів, сірникову соломку тощо. З ялина добувають живицю. Вона рідша і важче кристалізується, ніж соснова. З неї одержують скипидар і каніфоль, вихід скипидару низький (10-12 %). Каніфоль ялини мало відрізняється від соснової. Скипидар і каніфоль використовують у медицині та для виробництво лаків і фарб. В народній медицині використовують бруньки ялина при мікроінфарктах, міо- і ревмокардитах, туберкульозі легенів. Маззю, виготовленою з смоли ялина, свинячого жиру й воску, лікують фурункули та інші нариви. З ялини бджоли збирають пилок. В окремі роки хвоя її інтенсивно виділяє медяну росу, з якої бджолина сім'я за день може зібрати до 4 кг падевого меду. Цей мед має смолистий запах і смак. Він шкідливий для бджіл. Насіння ялини містить жирну олію, яку добувають пресуванням або екстрагуванням. Вихід олії із знекриленого насіння - від 25 до 35 %. Жирна ялинова олія золотисто-жовтого кольору, має запах скипидару, придатна для виготовлення оліфи. З хвої ялина одержують ефірну олію, яку використовують у парфумерії. З хвої, крім того, виготовляють концентрат протицинготного вітаміну С. Хвоя й гілки ялини мають певну кормову цінність. Вони містить мало протеїну (6,9-8,9 % ), який має низьку перетравність і багато жиру (6-6,1%). Перетравність жиру висока: 9-10 кг ялинової хвої, 5-6 кг тирси становлять одну кормову одиницю.
Хвоя містить стільки ж каротину, як високоякісне сіно, проте вона має відносно багато танідів (3,5-6,5%) і речовин, що викликають запалення шлунково-кишкового тракту. Тому слід бути обережним при годівлі свійських тварин хвоєю ялини: у свіжому вигляді вона шкідлива, у висушеному слід давати невеликими порціями. Хвою ялини краще поїдають дрібні тварини, зокрема вівці. Ялина європейська - гарна декоративна рослина. Проте вона негативно реагує на сухість і забрудненість повітря димом, пилом і газами. Має багато декоративних форм: плакучу, колоноподібну, пірамідальну, кулясту та інші. Рекомендується для поодиноких, групових і алейних насаджень, для живоплотів і високих стін. Ялину висаджують уздовж залізниць у вигляді густих огорож, тут вона виконує снігозахисні функції. Її вирощують для новорічних ялинок.
Для виготовлення дубильного екстракту кору ялини заготовляють під час рубок догляду і на лісосіках. Із сплавної деревини заготівля кори не допускається. Кору заготовляють цілорічно із здорових дерев. Дозволяється заготовляти кору двох сортів: перший сорт - кора без деревини з внутрішнього боку, другий - кора, що має з внутрішнього боку деревину (не більше 10 % від ваги кори) . Сушать кору під навісами або в приміщеннях з доброго вентиляцією. Відносна вологість кори при постачанні не повинна перевищувати 16%, вміст танідів при цій же вологості - не менше 7 %. У період з 1 жовтня по 1 травня допускається постачання кори з вологістю не більше 22%. Кора не повинна мати гнилі, червоточин, глибокої цвілі. Суха поверхнева цвіль, що легко зчищається, допускається. З внутрішнього боку кора повинна бути гладенькою і чистою, ясно-коричневого і коричневого кольору; зовнішній бік - гладенький і шорсткий, темний, сіробуруватий. Живицю з ялини одержують шляхом підсочки живих дерев. Кари мають вигляд оголених ділянок стовбура заввишки 1-2 м і завширшки 3-10 см. Така форма кар ґрунтується на тому, що з горизонтальних смоляних ходів деревини ялини живиця виділяється в незначній кількості. Основна ж маса смоли виділяється по краях кар з напливів, що утворюються при заростанні рани.
При тривалій підсочці дерева ялини уражуються грибами, після чого інтенсивно розвиваються гнилі. Тому цей метод підсочки не можна впроваджувати у виробництво в широких масштабах. У підсочному промислі впроваджується інтенсивний метод підсочки за один сезон у рік рубки. Для цього на початку літа знімають усю кору по окружності нижньої частини стовбура на висоту до 1,5 м, Живицю збирають раз через два-три місяці після зняття кори. Шишки для добування олії з насіння збирають восени або взимку. Врожайні роки бувають в середньому раз у 4-6 років. Шишки доцільно збирати на зрубаних деревах під час лісозаготівель. Добувають насіння з шишок на насіннесушарках різних типів (сонячних, вогняних, парових) . Найпримітивніша сонячна сушарка - це розісланий на сонячному місці брезент, на який насипають шишки. Після висушування насіння легко висипається з шишок. Щоб відокремити крилатки, насіння насипають у мішки і б'ють довбнями. При масових заготівлях насіння знекрилюють на машинах на переробних пунктах.