Найбільший представник родини зайців: довжина тіла 55-70 см, довжина клиноподібного хвоста 8-12 см, маса 4-6 кг. Задні ноги в русака набагато довші за передні, ступні вузькі і витягнуті, повністю вкриті волоссям. Вуха довгі, ланцетоподібні, пригнуті до голови, заходять дальше кінця морди; по зовнішньому краю вуха йде темна смуга.

Волосяний покрив змінюється від сезону до сезону. Літом волоски тонші та коротші. Спина охристо-бурого кольору, з поєднанням світлих та темних тонів, розташованих у вигляді плям. Живіт білого кольору.
Взимку хутро зайця довше, густіше і значно світліше, лише вздовж хребта зберігається колір літнього вбрання. Зате боки і задні кінцівки набувають світло-сірого, білуватого кольору.
Підшерстя в зайця-русака утворене хвилястим волоссям, від коренів до половини довжини волоски забарвлені у сріблясто-білий колір, ближче до кінців - у чорний або чорно-бурий. Тому влітку він виглядає світлим, а зимою ніколи не буває білим. Пухнастий хвіст зверху має широку темну пляму, знизу - білого кольору.

На пухкому снігу відбитки слідів задніх лап сягають ширини 6 см, пальці трохи розходяться в сторони. Він рідше, ніж біляк, петляє і здвоює сліди, повертаючись по власному сліду назад.

Екскременти кулястої, горіхоподібної форми, зустрічаються поодиноко або купками; як правило вони темніші, ніж в біляка.

Заєць-русак надає перевагу місцевості, де сільськогосподарські угіддя займають 50% і більше, а також місцям з таким мікрорельєфом, де товщина снігу не перевищує 30 см.

Заєць-русак прив'язаний до одного разу вибраного місця проживання і до своєї ділянки. По можливості користується одними і тими ж лежанками для денного відпочинку. Лише пізньою осінню та ранньою зимою русаки можуть покидати свої ділянки та перекочовувати в місця посіву озимих, а інколи змушені переходити на деревно-рослинну їжу, переселяються в ліс, відвідують сади та населені пункти.

Заєць-русак активний цілий рік. На протязі доби - найбільше в нічний час. Лише в період гону його часто можна побачити і вдень. Тримається поодиноко.

Пересувається, як правило, стрибками, викидаючи вперед задні лапи дальше, ніж передні, причому на ґрунті утворюється характерна для заячих слідів конфігурація: сліди передніх ніг знаходяться позаду задніх, і всередині, між слідами задніх. Непогано плаває і здатен лазити по нахилених деревах.

Підняті з лежанки самки біжать, стелячись по землі, самці ж, звичайно, біжать з піднятою головою, час від часу підскакуючи. Від чисельних ворогів зайців рятують чудовий слух, швидкий біг (до 70 км/год) та висока маневреність.

Обидві статі вибирають собі одинакові місця для лежанки; найчастіше використовуючи природні схованки - під кущем, деревцем, каменем, пеньком, в оранці і в інших подібних місцях, але завжди поблизу відкритого простору. Інколи вони риють для себе невеликі ямки: влітку в піску, взимку - нору в снігу. Орієнтуються головним чином на слух, нюх в них слабше розвинений, а зір поганий (реагує лише на рухомі об'єкти).

Взимку, повертаючись з місць харчування, залюбки користується дорогами та стежками, з яких частенько здійснює стрибки на бік. Перш ніж залягти в облюбованому місці, заєць-русак робить довгі петлі, декілька стрибків в сторону - заплутує слід.

Зляканий мисливською собакою чи іншим звіром, заєць-русак робить великі круги і рідше повертається до місця своєї лежанки, ніж біляк.

Заєць-русак - типовий вегетаріанець з дуже широким діапазоном споживаних в їжу рослин. Період розмноження розтягнутий з березня до вересня (2-3 рази в рік). Перший гін відбувається наприкінці зими, в лютому-березні. Вагітність триває 40-50 днів і зайчата народжуються (2-9, найчастіше 3-4) наприкінці березня або в квітні. Дорослими вони стають навесні наступного року.

Заєць-русак змінює своє хутро 2 рази на рік: навесні (березень-квітень) та восени (жовтень-листопад).